Імуноглобуліни – глікопротеїни, які відіграють важливу роль у роботі імунної системи. Існує 5 класів антитіл (IgA, IgG, IgM, IgE, IgD), які відрізняються особливостями структури та функціями та входять до гамма-глобулінової фракції білків крові. Вони виробляються плазматичними клітинами (зрілими В-клітинами) у відповідь на вплив антигенів бактерій, вірусів, грибів, паразитів та інших органічних речовин, що сприймаються як "не свої". При первинному інфікуванні чи впливі на організм чужорідних речовин імунна система розпізнає їх і стимулює плазматичні клітини виробляти антитіла, які пов'язують і нейтралізують антигени. Вона здатна "запам'ятовувати" антиген, з яким раніше контактувала, і на повторне його надходження в організм забезпечувати швидку реакцію та вироблення більшої кількості імуноглобулінів, перешкоджаючи реінфікуванню та повторному розвитку хвороби. Ця особливість імунної відповіді є теоретичною основою вакцинації.
Першими імуноглобулінами, що виробляються на початку імунної відповіді на влучення чужорідного антигену в організм, є антитіла класу IgМ. Для їх утворення не потрібно додаткової участі лімфоцитів Т-хелперів, які відповідальні за перемикання синтезу на інші класи імуноглобулінів, що дозволяє швидко запустити гуморальні імунні механізми захисту організму.
IgМ переважно циркулюють у кровотоку та становлять 5-10 % від усіх імуноглобулінів крові. IgМ є пентамером – складається з п'яти субодиниць, кожна з яких має по два атигензв'язувальні центри. Тривалість напівжиття IgМ в організмі – 5 днів. Дані антитіла зв'язуються з антигенами, опсонізують і посилюють їхній фагоцитоз, активують систему комплементу класичним шляхом. IgМ у зв'язку з великою молекулярною масою не здатні проникати через плаценту від матері до плода, тому їхня підвищена кількість до певного антигену свідчить про внутрішньоутробне інфікування плода. До IgМ відносяться ізогемаглютиніни груп крові (антиА та антиВ), гетерофільні антитіла та ранній ревматоїдний фактор.
Специфічні IgМ виробляються у відповідь на вплив певного антигену. Вони починають синтезуватися при первинному контакті з інфекційним агентом або чужорідною речовиною на кілька днів раніше, ніж з'являються перші антитіла класу IgG. Кількість IgМ збільшується протягом перших тижнів після інфікування та поступово знижується до повного зникнення. IgМ змінюються IgG, які забезпечують тривалий захист від інфекцій.
Надмірна продукція імуноглобуліну M може бути пов'язана з гіперстимуляцією всіх клонів плазматичних клітин або окремого клону IgM-продукуючих В-клітин. Це може супроводжувати активний інфекційний процес або деякі види імунопроліферативних захворювань (наприклад, мієломної хвороби, макроглобулінемії Вальденстрему).
Дефіцит IgM буває первинним (вродженим), що спостерігається рідко, або вторинним (придбаним), зумовленим різними факторами, що виснажують гуморальний імунітет.
Для чого призначають дослідження?
Для оцінки гуморального імунітету.
Для діагностики імунодефіцитних станів
Для диференціальної діагностики гострих та хронічних інфекцій (при одночасному визначенні рівня IgG).
Для діагностики внутрішньоутробних інфекцій.
Для діагностики макроглобулінемії Вальденстрем.
Для оцінки імунної системи при аутоімунних патологіях, захворюваннях крові та новоутвореннях.
З метою оцінки ефективності препаратів імуноглобулінів.
Метод дослідження
Імунотурбідиметричний метод.
Біоматеріал дослідження
Кров (Сироватка)
Як правильно підготуватися до дослідження?
Натщесерце (8-12 годин голодування); для дітей до двох років можливе голодування протягом 2-3 годин. За добу виключити фізичні та емоційні навантаження, перегрів та переохолодження, порушення режиму сну, авіаперельоти, інструментальні методи дослідження (УЗД, рентген та ін.), фізіотерапевтичні процедури, масаж, прийом алкоголю та медикаментів (останнє – тільки за погодженням з лікарем!).
Якщо виключити прийом ліків неможливо, необхідно про це повідомити при оформленні замовлення в лабораторії. За годину перед забором крові не можна курити. У день дослідження допускається вживання невеликої кількості води. Перед маніпуляційними процедурами слід прийняти зручну позу, розслабитися та заспокоїтись.
Що може впливати на результат?
Підвищують рівень IgM у крові:
інтенсивні фізичні вправи;
сильний емоційний стрес;
імунізація у попередні 6 місяців;
прийом деяких лікарських засобів (карбамазепіну, хлорпромазину, декстрану, естрогенів, препаратів золота, метилпреднізолону, пероральних контрацептивів, пеніциламіну, фенітоїну, вальпроєвої кислоти).
Знижують рівень IgМ у крові:
ниркова недостатність, нефротичний синдром (у зв'язку із втратою білка);
опіки;
патологія кишечника, що супроводжується втратою білка (хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт);
імуносупресанти, цитостатики;
опромінення.
Синоніми
IgМ (СИРОВАТКА).
Иммуноглобулины (антитела) класса М.
Immunoglobulin М; IgМ, total, Serum.
Що означають результати? Референтні значення
Причини підвищення імуноглобулінів IgM у сироватці:
гострі бактеріальні, вірусні, грибкові та паразитарні інфекції;
фаза реконвалесценції після первинної інфекції;
захворювання печінки (первинний біліарний цироз, гострий вірусний гепатит);
аутоімунні захворювання (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак);
внутрішньоутробні інфекції (токсоплазмоз, краснуха, герпетична інфекція, сифіліс, цитомегаловірусна інфекція);
муковісцидоз;
макроглобулінемія Вальденстрему;
мієломна хвороба (IgМ-тип);
моноклональна кріоглобулінемія;
гіпер-IgМ-синдром (клінічні прояви можуть бути пов'язані з інфікуванням пневмоцистами, цитомегаловірусами, аспергілами, криптоспорами);
хронічний та гострий лімфолейкоз;
моноклональна гаммапатія невідомої етіології;
кандидоз шкіри та слизових.
Причини зниження мікроальбумінів IgM у сироватці:
гіпогаммаглобулінемія, зокрема фізіологічна гіпогаммаглобулінемія у дітей віком 3-5 місяців;
тяжка комбінована імунна недостатність;
агаммаглобулінемія (хвороба Брутона);
уроджений дефіцит IgМ;
лейкози та лімфоми;
мієломна хвороба (IgА-або IgG-тип);
СНІД;
видалення селезінки (у ній знаходиться значна кількість В-клітин – продуцентів IgМ);
амілоїдоз;
синдром Віскотта-Олдріча;
запальні захворювання товстої кишки;
нефротичний синдром.
Референтні значення:
дорослі: 0.4 - 2.3 г/л.
діти: 0.2 - 2.0 г/л.
Хто призначає дослідження?
Імунолог, інфекціоніст, гематолог, онколог, ревматолог.
