BRCA1, BRCA2, PALB2: чому ці гени важливі при раку підшлункової залози?
Однією з найважливіших груп генів, пов'язаних зі спадковою схильністю до раку підшлункової залози, є гени, які беруть участь у відновленні пошкодженої ДНК.
У нормі клітини постійно виправляють пошкодження генетичного матеріалу. Якщо механізми репарації порушені, зокрема, через патогенний спадковий варіант, генетичні помилки можуть накопичуватися, що підвищує ймовірність злоякісної трансформації клітин.
Розглянемо гени, які мають особливе клінічне значення.
BRCA1 та BRCA2
Ці гени беруть участь у відновленні дволанцюгових розривів ДНК за допомогою механізму гомологічної рекомбінації.
Патогенні варіанти BRCA1 і BRCA2 пов'язані з підвищеним ризиком кількох видів онкологічних захворювань. Найвідоміший зв'язок — зі спадковим раком грудної залози та яєчників, однак ці генетичні зміни також можуть підвищувати ризик раку підшлункової залози та передміхурової залози.
Для родини це означає, що випадки різних видів раку можуть мати спільну генетичну причину. Наприклад, якщо у жінки був рак яєчників, а в її брата — рак підшлункової залози, варто оцінити можливість спадкового синдрому, пов'язаного з BRCA1/2.
PALB2
Ген PALB2 взаємодіє з білками BRCA1 та BRCA2 і допомагає підтримувати нормальну роботу системи репарації ДНК.
Патогенні варіанти PALB2 пов'язані з підвищеним ризиком раку грудної залози та підшлункової залози. Тому в родинах, де зустрічаються обидва типи захворювань, цей ген також має значення під час генетичного обстеження.
ATM
ATM кодує білок, який бере участь у розпізнаванні пошкоджень ДНК та запуску механізмів їхнього відновлення. Патогенні спадкові варіанти ATM також пов'язані з підвищеним ризиком раку підшлункової залози.
CDKN2A та STK11
Ці гени пов'язані з іншими механізмами контролю клітинного поділу та розвитку пухлин.
Патогенні варіанти CDKN2A можуть бути пов'язані із сімейним синдромом атипових невусів і меланоми, а також підвищеним ризиком раку підшлункової залози.
STK11 є геном, пов'язаним із синдромом Пейтца — Єгерса. Для цього спадкового стану характерні гамартоматозні поліпи шлунково-кишкового тракту та пігментні зміни слизових оболонок і шкіри. Він також супроводжується підвищеним ризиком раку підшлункової залози.
Крім того, значення можуть мати гени системи репарації неспарених основ ДНК (MMR), зокрема MLH1, MSH2, MSH6 та PMS2, патогенні варіанти яких пов'язані із синдромом Лінча.
Окрему увагу приділяють спадковому панкреатиту — захворюванню, яке характеризується повторними епізодами запалення підшлункової залози та може бути пов'язане з патогенними варіантами певних генів, зокрема PRSS1. Люди зі спадковим панкреатитом мають підвищений ризик розвитку раку підшлункової залози, тому можуть потребувати спеціалізованого медичного спостереження.
Саме тому при підозрі на спадкову схильність лікар може рекомендувати не лише дослідження BRCA1/2, а й ширшу мультигенну панель.