Чи може біопсія «розбудити» рак або спричинити поширення пухлини?

Біопсія не «будить» рак.
Проте страх перед цією процедурою залишається поширеним. Людина може почути, що пухлину «краще не чіпати», бо після проколу вона нібито почне швидше рости або пошириться організмом. Іноді через такі побоювання пацієнти відкладають обстеження, хоча саме результат біопсії потрібен лікарю, щоб підтвердити діагноз і правильно обрати лікування.
Звідки виник цей міф? Чи можуть пухлинні клітини потрапити в сусідні тканини під час процедури? І чому лікарі все одно вважають біопсію одним із найважливіших етапів онкологічної діагностики?
Розглянемо це без залякування та перебільшень.

Біопсія — це процедура, під час якої лікар отримує невелику кількість клітин або тканини з підозрілої ділянки. Зразок передають до лабораторії, де його досліджує лікар-патоморфолог або цитолог.
Залежно від локалізації новоутворення та діагностичного завдання матеріал можуть отримувати:

• тонкою голкою — для дослідження окремих клітин або рідини;
• товстішою порожнистою голкою — для отримання фрагментів тканини зі збереженою структурою;
• під час ендоскопії шлунка, кишківника, бронхів або інших органів;
• шляхом видалення частини утворення;
• шляхом повного видалення невеликого утворення;
• під час хірургічної операції.

Тонкоголкова аспіраційна біопсія частіше дає клітинний матеріал для цитологічного дослідження. Наприклад, у CSD LAB доступна рідинна цитологія тонкоголкових пункційних біопсій, C016.
Трепан-, або core-біопсія, дозволяє отримати невеликі стовпчики тканини. Патоморфолог може оцінити не лише вигляд окремих клітин, а й те, як вони розташовані всередині тканини. Такий підхід застосовують, зокрема, при дослідженні утворень грудної залози, простати, лімфатичних вузлів та інших органів.
У каталозі CSD LAB представлені, наприклад, трепан-біопсія грудної залози, H011 та поліфокальна трепан-біопсія передміхурової залози, H032.
Конкретний метод обирає лікар. Найбільша кількість матеріалу не завжди означає найкращий варіант: зразок має бути достатнім для встановлення діагнозу, але процедура повинна залишатися максимально безпечною для пацієнта.

Візуалізаційні методи допомагають побачити утворення, визначити його розмір, форму, розташування та зв’язок із сусідніми структурами. За певними ознаками лікар може оцінити, наскільки підозріло воно виглядає.

Але зображення не завжди може точно відповісти:

• чи є утворення злоякісним;
• з яких клітин воно походить;
• до якого гістологічного типу належить;
• наскільки клітини відрізняються від нормальних;
• які біомаркери має пухлина;
• чи може вона бути чутливою до певного лікування.

Наприклад, утворення на УЗД або КТ може виглядати підозріло, але після дослідження тканини виявитися доброякісним. Можлива й зворотна ситуація: зовні невелике або відносно однорідне утворення має ознаки злоякісного процесу.
У більшості випадків саме дослідження клітин або тканини дозволяє остаточно підтвердити чи виключити рак.

Під час проходження голки через пухлину окремі клітини теоретично можуть зміститися вздовж каналу проколу. Таке явище називають зміщенням клітин або імплантацією в каналі біопсії.
Але важливо розрізняти дві різні ситуації:

• виявлення поодиноких зміщених клітин під мікроскопом;
• виникнення нового клінічно значущого пухлинного вогнища.

Це не одне й те саме.
Імунна система, пошкодження клітин під час процедури, відсутність необхідного для їх росту середовища та подальше лікування перешкоджають більшості зміщених клітин утворити нову пухлину. Клінічно значуще поширення пухлини вздовж каналу біопсії вважається вкрай рідкісним ускладненням.
Це означає, що ризик не дорівнює абсолютному нулю, але він незрівнянно нижчий за ризик залишити підозріле утворення без точної діагностики.
· 

Різні пухлини мають різну біологію. Тому не існує одного універсального способу біопсії для всіх органів і всіх новоутворень.
Наприклад, при підозрі на саркому м’яких тканин лікарі заздалегідь планують місце входу голки та напрямок каналу. Якщо надалі знадобиться операція, канал біопсії за можливості розташовують так, щоб його можна було видалити разом із пухлиною.
Це не доказ того, що біопсія «розносить рак». Це приклад додаткового запобіжного заходу, який враховує особливості конкретної пухлини та майбутнього лікування.
Так само для різних органів можуть відрізнятися:

• діаметр голки;
• кількість отриманих фрагментів;
• шлях доступу до новоутворення;
• необхідність контролю УЗД, КТ, мамографії або ендоскопії;
• вимоги до збереження й транспортування матеріалу.

Саме тому підозріле утворення не варто самостійно пунктувати або видаляти в закладі, який не має досвіду роботи з відповідною патологією. Маршрут біопсії має визначати спеціаліст, який розуміє подальший діагностичний і хірургічний план.

Після процедури в ділянці забору матеріалу можуть тимчасово з’явитися:

• болючість;
• невеликий набряк;
• синець або гематома;
• ущільнення;
• почервоніння навколо місця проколу.

Через набряк або скупчення крові ділянка може певний час здаватися більшою чи щільнішою. Це не означає, що пухлина раптово почала рости.
Інша причина появи міфу — збіг у часі. Біопсію зазвичай призначають тоді, коли захворювання вже існує і потребує уточнення. Поки проводять процедуру, готують препарати та отримують висновок, хвороба може продовжувати природний перебіг. Людина пов’язує подальші симптоми з біопсією, хоча вони були наслідком самого захворювання.
Після процедури потрібно дотримуватися рекомендацій лікаря. Якщо біль або набряк посилюються, виникає значна кровотеча, підвищується температура чи з’являються інші незвичні симптоми, варто звернутися до медичного закладу.

Біопсія потрібна не лише для відповіді «рак чи не рак».
Патоморфологічне дослідження може допомогти визначити:

• доброякісним чи злоякісним є процес;
• точний гістологічний тип пухлини;
• ступінь диференціювання та інші ознаки її біологічної поведінки;наявність специфічних клітинних структур;
• потребу в додаткових дослідженнях;
• біомаркери, які можуть впливати на вибір лікування.

У лабораторії тканину фіксують, обробляють і поміщають у парафіновий блок. З нього виготовляють дуже тонкі зрізи, наносять їх на скельця, фарбують і досліджують під мікроскопом.
Перелік досліджень біопсійного та операційного матеріалу представлений у розділі «Патоморфологічні дослідження» CSD LAB.

Іноді стандартного гістологічного забарвлення достатньо, щоб установити діагноз. Але частина пухлин має схожий вигляд під мікроскопом, хоча походить із різних типів клітин і потребує різного лікування.
У такому разі патоморфолог може рекомендувати імуногістохімічне дослідження, або ІГХ.
ІГХ допомагає виявити певні білки безпосередньо в клітинах і тканині. За їхньою комбінацією можна:

• уточнити походження пухлини;
• відрізнити один тип новоутворення від іншого;
• оцінити активність поділу клітин;
• визначити гормональні рецептори;
• дослідити маркери, пов’язані з можливістю таргетної або імунотерапії.

Наприклад, при раку грудної залози після гістологічного підтвердження визначення ER, PR, HER2 і Ki-67 допомагає уточнити молекулярний підтип пухлини та обрати подальшу тактику. У CSD LAB доступні діагностичні та прогностичні ІГХ-дослідження.
Якщо матеріалу небагато, особливо важливо використовувати його раціонально. Для цього може виконуватися оцінка придатності матеріалу для ІГХ та молекулярних досліджень, H170.

Існують окремі клінічні ситуації, коли лікарі можуть діяти без попередньої біопсії або отримати матеріал уже під час операції. Це залежить від локалізації утворення, ризиків процедури, результатів візуалізації та загального стану пацієнта.
Але для більшості солідних пухлин лікування без морфологічного підтвердження створює серйозну проблему: різні захворювання можуть виглядати схоже, але потребувати зовсім різної терапії.

Без дослідження тканини можна:

• помилково прийняти доброякісний процес за рак
• не визначити точний тип злоякісної пухлини;
• обрати лікування, яке не відповідає її біології;
• втратити можливість дослідити важливі біомаркери.

Тому рішення не проводити біопсію має бути таким самим обґрунтованим, як і рішення її провести. Його приймає лікар або мультидисциплінарна команда, а не пацієнт на підставі страху чи порад із соціальних мереж.

Якість діагностики залежить не лише від того, як було взято зразок. Важливе значення мають фіксація тканини, транспортування, лабораторна обробка, виготовлення препаратів та інтерпретація результату.
CSD LAB працює з біопсійним та операційним матеріалом і виконує:

• гістологічні дослідження тканин;
• цитологічні дослідження клітинного матеріалу;
• додаткові гістохімічні забарвлення;
• діагностичні та прогностичні ІГХ-дослідження;
• оцінку придатності матеріалу для наступних молекулярних тестів;
• консультацію з приводу раніше виготовлених блоків і скелець у складних або сумнівних випадках.

Біопсія не змушує рак «прокинутися». Її завдання — дати лікарю точну інформацію про те, з яким процесом він має справу.
Вчасно й правильно виконане дослідження допомагає уникнути лікування навмання, не пропустити важливі властивості пухлини та обрати обґрунтовану подальшу тактику.

• патоморфологічні дослідження біопсійного й операційного матеріалу
• рідинна цитологія тонкоголкових пункційних біопсій, C016
• трепан-біопсія грудної залози, H011
• поліфокальна трепан-біопсія передміхурової залози, H032
• діагностичні та прогностичні ІГХ-дослідження
• оцінка придатності матеріалу для ІГХ і молекулярних досліджень, H170

1. National Cancer Institute. Common Cancer Myths and Misconceptions
2. National Cancer Institute. Tests and Procedures Used to Diagnose Cancer
3. National Cancer Institute. Surgical Pathology Reports
4. American Cancer Society. Biopsy and Cytology Tests
5. Hayes AJ et al. UK guidelines for the management of soft tissue sarcomas. British Journal of Cancer, 2025
6. CSD LAB. Патоморфологічні дослідження
7. CSD LAB. Діагностичні та прогностичні імуногістохімічні дослідження